Утворення та діяльність українських політичних партій у Наддніпрянській Україні на початку ХХ


main page Essays Courseworks text files add stuffПродать работу

search essays

Course на тему Утворення та діяльність українських політичних партій у Наддніпрянській Україні на початку ХХ

download
Find similar essays.

Size: 41.05 кб.
Language: ukrainian
Author: Ігор
02.01.2011
1 2 3 4    

Курсова робота на тему:

"Утворення та діяльність українських політичних партій у Наддніпрянській Україні на початок ХХ ст."

Вступ

Політичні партії – сучасна, новітня форма політичної організації суспільства. Сьогодні неможливо уявити собі не лише політичного, але й економічного та культурного життя ХХ ст. поза партійним ракурсом. Тому дослідження історії політичних партій залишається актуальним.

Предметом дослідження реферату є історія виникнення українських політичних партій в Наддніпрянській Україні на початку ХХ ст., їх теоретико-ідеологічна та агітаційно-пропагандистська діяльність, еволюційні процеси, тактика.

Історіографія проблеми потребує більш глибокого вивчення процесу зародження, еволюції та зникнення різноманітних українських політичних партій у загальному контексті політичної історії України. Це пов’язано з тим, що історія українських політичних партій стала об’єктом дослідження лише в роки незалежної України.

Радянською історіографією вона або зовсім не висвітлювалась, або розкривалася в суто негативному плані, однобічно. Це пояснювалося, як справедливо зауважив український історик Ю.М. Галерецький тим, що «власна безпека вимагала обходити її стороною, обмежуватися загальними міркуваннями або спиратися на безпрограмну схему «про керівну і спрямовуючу роль». У противному разі з’являлася пряма загроза звинувачення в націоналізмі з відповідними службово-партійними висновками»/1,60/

Для робіт радянського періоду характерне упереджене ставлення щодо національних партій. Однак серед робіт слід відзначити монографію І.Ф. Кураса, яка містить багато цікавих фактів з історії визвольного руху в Україні /2/ У роботах 90-х рр. І. Курас переглядає деякі позиції, розширюючи тематику./3/

В 1992 р. з’явились оглядові роботи інших авторів – М. Панчука/4/, П. Шморгуна /5/ та ін. Дослідники, позбавлені ідеологічного впливу КПРС, відчули потребу донести правдиву інформацію про розвиток політичного руху в Україні на початку століття. Помітним внеском в дослідження історії українських партій та організацій стала монографія Т. Гунчака/6/.

Однією з перших спроб комплексного дослідження історії політичних партій, організацій, які діяли в українських землях у складі Росії та Австро-Угорщини на межі ХІХ-ХХ століть є монографія А.П. Павка /7/

На початку ХХІ століття з’явилися нові багатотомні праці, в яких детально аналізуються програмні документи українських політичних партій, міститься різноманітний фактичний матеріал щодо їх практичної діяльності/8,9/.

Однак залишається чимало проблем, які потребують більш глибокого вивчення. Це проблеми соціально-політичного складу, чисельності кожної партії, між партійних відносин тощо. Недостатньо вивчена політична біографія партійних лідерів.

1. Соціалістична течія в українському русі

Кінець ХІХ – початок ХХ століття позначився подальшим зростанням національного руху в Наддніпрянській Україні, його політизацією. Політизація українського національного руху була зумовлена наступними чинниками:

    • в український рух вливається нове покоління українських діячів, яке не вдовольняється лише культурницькою діяльністю;

    • з’являється загальна тенденція опозиційних рухів у російській імперії до створення політичних партій;

    • соціально-економічні зміни другої половини ХІХ ст.-індустріалізація економіки, зростання кількості пролетаріату, обезземелення селян – призводили до загострення соціальних протиріч та політизації суспільства.

Політизація українського-національно-визвольного руху була підготовлена багаторічною культурно-освітньою діяльністю громадівців, своєрідним відродженням і перетворенням у невід’ємний компонент національного руху тих політичних домагань, які сповідували кирило-мефодіївці у середині ХІХ ст.

Особливості політичного становища та соціально-економічного розвитку українських земель обумовили специфіку формування й діяльності українських політичних партій. Першими виникли партії соціалістичного спрямування. Тривалий час вони домінували кількісно.

Першою політичною партією в Наддніпрянській Україні була Революційна українська партія (РУП), яка виникла 29 січня 1900 року в Харкові на так званій «раді чотирьох» (Д. Антоновича, Б. Камінського, Л. Мацієвича, М. Русова)/1,47/. Політичним маніфестом цієї партії, як відомо, була брошура М.Міхновського (1900 р.) – «Самостійна Україна». Автор, спираючись на факти трагічної боротьби українців за власну державність, обґрунтував історичні права України на самостійне існування. Він пише:»… наш нарід ні сам, ні через своє правительство ніколи не давав такої згоди і ніколи не зрікався прав, що належать йому по Переяславській конституції»/10,33/. Микола Міхновський дійшов висновку про можливість повного вимирання української нації. «Українська нація, – пише він, – політично і культурно помалу завмирає, старі форми життя зникають, республіканська свобода нівечиться, надія знесилюється, гине…»/10,29/. А тому українці всіма засобами повинні стати до боротьби за»… повернення… прав, визначених Переяславською конституцією 1654 року, з розширенням її впливу на цілу територію українського народу в Росії»/10,42/. Говорячи про державну самостійність він зазначає:»… кожна нація з погляду на міжнародні відносини хоче виливатись у форму незалежної, самостійної держави; коли справедливо, що тільки держава одноплемінного національного змісту може дати своїм членам нічим не обмежовану змогу всестороннього розвитку духовного і осягнення найліпшого матеріального гаразду; коли справедливо, що пишний розцвіт індивідуальности можливий тільки в державі, для якої плекання індивідуальности є метою, – тоді стане зовсім зрозумілим, що державна самостійність є головна умова існування нації, а державна незалежність є національним ідеалом у сфері міжнаціональних відносин»/10,28/.

Програмні засади РУП обговорювалися у 1902–1903 роках на сторінках часопису «Гасло». Часопис виходив за редакцією і на кошти Д. Антоновича. До складу редакції входили Є. Голіцинський, П. Канівець і В. Козиненко. Соціалістичні ідеї часопису викликали невдоволення частини членів РУП, очолюваної О. Коваленком, Ю. Коллардом і Л. Мацієвичем.

Наприкінці 1902 року з ініціативи Д. Антоновича в Києві відбувся перший з’їзд РУП. У ньому брали участь шість осіб: від Київської вільної громади – Є. Голіцинський, від Лубенської – М. Порш, від Полтавської – М. Кохановський, від Харківської – Д. Антонович, від редакційного комітету – В. Козиненко,

З’їзд схвалив діяльність редакційного комітету РУП, вирішив налагодити випуск часопису «Селянин» (виходив з січня 1903 року по жовтень 1905 року) Делегати з’їзду обрали ЦК РУП, визначили його завдання і обов’язки. До складу Закордонного Комітету РУП у Львові увійшли Євген і Катерина Голіцинські, В. Винниченко, П. Канівець, М. Ткаченко./11,27/

Місцевими районними комітетами РУП були Вільні Громади. Вони зберігали повну свободу вибору щодо тактики дій. ЦК РУП слідкував за дотриманням Вільними Громадами основного політичного курсу партії. Тільки він мав право затверджувати нові районні комітети. Організаційна мережа РУП охоплювала шість Вільних Громад – Київську, Харківську, Ніжинську, Полтавську, Лубенську, Катеринодарську. Протягом 1903–1904 рр. виникли Донський Комітет РУП, Волинська, Катеринославська, Одеська і Подільська організації. Всі ці організації були малочисельними. /11,28/.

З завершенням формування партійної структури посилюється просвітницька робота. Головним завданням партії було піднесення політичної свідомості в українського селянства. Рупівці вирішили спиратися у своїй діяльності на селянство, оскільки міський пролетаріат був зрусифікованим. У 1902 р. в передовій статті газети «Гасло» говорилося:» Соціальна справа України має переважно аграрний характер, і це застерігає для неї певний напрям, це накладає одну з головніших різниць від її соціальної справи інших країн.»/6,38/

Головним напрямком діяльності РУП була інтенсивна робота серед селян і робітників. Між 1900 і 1905 рр. вона видавала чотири газети («Гасло», «Селянин», «Добра новина», «Праця») і 38 брошур («Чи є тепер панщина?» «Власна земля», «Дядько Дмитро» та ін.) загальним тиражам 190 тис. примірників. Газета російських соціал-демократів «Іскра» писала: «Як снігом було засіяно їхніми листками Україну. З вікон вагонів, пішки, на велосипедах, проїжджаючи сотні верств на селянському возі, вивозили і розкидали насіння протесту революціонери. Щось нове, надзвичайне освітило давно приспану, відтяту від політичного життя країну. Селянин з великим зацікавленням взявся за кинуту йому літературу, його власною мовою писану»/12,84–85/

Однак практична робота завдала дошкульного удару по теоретичних мріях діячів РУП. Рівень національної самосвідомості українського селянства залишався досить низьким, і через це агітація за відокремлення України від Росії не знаходила відгуку навіть у аграрних районах, оскільки селянство дивилося на світ крізь призму соціально-економічних проблем. Саме тому одна з провідних тез – відтворення самостійності України, не маючи широкої соціальної бази, зависла у повітрі.

У 1902 році від РУП відходить права її частина на чолі з М.Міхновським, утворивши УНП.

У 1903 році «вільні громади» (комітети) РУП у Києві, Харкові, Полтаві були розгромлені, членів ЦК заарештували, робота партії ускладнилася. РУП дедалі більше переходила на марксистські позиції і в багатьох принципових питаннях зблизилася з РСДРП/13,315/ В той же час в самій РУП наростали розходження.

24 грудня (за ст. стилем) 1904 року у Львові відбувся Другий з’їзд РУП. Між рупівцями відбулася гостра сутичка щодо національного питання та об’єднання з РСДРП. М. Порш та його прибічники (В. Мазуренко, В. Винниченко, В. Козиненко, П. Понятенко, С. Петлюра, В. Баландін, М. Сахаров, А. Гук) питання про об’єднання з РСДРП ставили у залежність від визнання останньою національно-територіальної автономії України та федеративного принципу побудови партії.

Члени Закордонного комітету РУП у Львові, до якого входили М. Меленевський, Є. і К. Голіцинські, П. Канівець, О. Скоропис-Йолтуховський, М. Ткаченко пропонували використати політичний потенціал РСДРП для активізації визвольного руху в Україні. Водночас вони проголошували, що негативне ставлення РСДРП до самовизначення України може змінити стратегічні плани партії у національно-визвольному русі. О. Скоропис – Йолтуховський з цього приводу писав:» Я іду до мас сільського, а тим-самим не денаціоналізованого українського пролетаріату, отже масова його партійна організація не може бути іншою, як тільки українською, – хочуть того чи ні верхи РСДРП» /11,47/.

На засіданні з’їзду 25 грудня 1904 року відбувся офіційний розкол РУП. У січні 1905 року група М. Меленовського в Києві оприлюднила листівку «Розкол РУП», де оголосила про утворення окремої партії – «Українська соціал-демократична спілка»/14,28/.

На Женевській конференції «Спілка» була визнана автономною складовою частиною РСДРП, з окремим статутом як національна організація, що «має своїм завданням організацію пролетаріату, який розмовляє українською мовою». /15,77 / За мету «Спілка» мала «пособити з’єднанню свідомого пролетаріату усієї Росії в єдине централізоване ціле, пособити збудуванню централізованої пролетарської партії усієї Росії, не дати відтягти український пролетаріат в бік буржуазно-радикальної «Самостійної України», себто стати на перешкоді затемнінню класової свідомості українського пролетаріату.»/16, 27/

Розглядаючи утворення «Спілки,» Йосип Гермайзе відзначив, що її члени «насмілились сказати і, головне, ділом підкреслити, що для них міцний зв’язок з пролетарським рухом цінніший і дорожчий, ніж зв’язок з… патріотами української національної традиції. Цього не могли простити спілчанам свідомі українці всіх видів, і спілчани покинули ряди українського громадянства. Над ними тяжіло справді серйозне звинувачення в тому, що вони утворивши Спілку при Соціал-Демократичній робітничій партії, відійшли від української культури, потрібної тим самим масам, що до них вони пішли для агітації і політичної організації»/17,275/. За рекомендацією Женевської конференції «Спілка» мусила надалі зосередити свою роботу в селі. не тільки на Україні. З цією метою конференція прохала «українську соціал-демократичну спілку видавати російською мовою всю літературу, яка видається малоросійською мовою, якщо тільки вона не має суто місцевого значення»/9,162 / Поступово література, яку випускала «Спілка», почала видаватися російською мовою, крім літератури місцевого значення. Газета «Правда», яка виходила з січня 1905 року українською мовою, почала видаватися російською.

«Спілка» складалася з громад, які об'єднувалися на місцях з організаціями РСДРП. Питання про об'єднання з провінційними організаціями РСДРП було розв'язане на конференції «Спілки» в листопаді 1906 р. Саме тоді було обрано Головний комітет «Спілки» у складі М. Меленевського, О. Скорописа-Йолтуховського та представників від місцевих організацій РСДРП – Г. Довженка, П. Тучапського, С. Завадського, С. Подольського, Г. Соколова. Згодом до нього було кооптовано Ю. Ларіна, М. Ткаченка, Р. Рабінокича, А. Ріша та ін.

    продолжение
1 2 3 4    

Добавить coursework в свой блог или сайт
Удобная ссылка:

Download coursework for free
подобрать список литературы


Утворення та діяльність українських політичних партій у Наддніпрянській Україні на початку ХХ


Url of this page:
Course Утворення та діяльність українських політичних партій у Наддніпрянській Україні на початку ХХ


Разместите кнопку на своём сайте:
Рефераты
go top


© coolreferat.com | написать письмо | правообладателям | читателям
При копировании материалов укажите ссылку.