Державницька думка в Україні в ХІХ - та на початку ХХ ст


main page Essays Courseworks text files add stuffПродать работу

search essays

Essay на тему Державницька думка в Україні в ХІХ - та на початку ХХ ст

download
Find similar essays.

Size: 51.69 кб.
Language: ukrainian
Author: FreeDom
14.03.2011
 1 2 3 4 5 6    
українського менталітету, хоча більшість українських вчених звертаються до закордонної політичної думки, відкидаючи власний історичний досвід.

Підбиваючи підсумки, треба зазначити, що концепція громади М. Драгоманова ґрунтується на ліберальній ідеї, згідно з якою вища цінність визнається за особистістю (громадянином), тому громада у нього це вільна спілка осіб (громадян) об’єднаних для спільної справи. По суті М. Драгоманов обґрунтовує громадянську модель місцевого самоврядування, в якої самоврядні громади, як самостійні соціальні одиниці є основою демократичної федеративної держави, яка має явні переваги порівняно з унітарною державою, оскільки створює передумови для вищого ступеня людської свободи. В його концепції інститут самоврядування – це не лише форма децентралізації держави, а й механізм суспільно–політичного ладу, за допомогою якого організація влади будується за принципом «знизу догори» і діє за схемою: громадянин – громада – волость – повіт – область – держава.


3.                Розвиток ідеї федералізму в працях М. Грушевського
На початку ХХ ст. в умовах кризи російського імперського суспільства М.Грушевський активно включився в обговорення шляхів його реформування і модернізації. Аналіз громадсько політичної діяльності вченого у той період доз воляє виділити кілька засобів реалізації ним своїх світоглядних позицій. Можна говорити про його потужну інтелектуальну працю та спроби відігравати доміну ючу роль у національно визвольному русі підросійської України. Відображенням першого була політична публіцистика М.Грушевського, другого – співпраця з ук раїнською фракцією Державної думи й організаційна робота по формуванню но вої політичної партії. Визначені нами форми громадської реалізації вченого бу дуть основними підходами для історичної реконструкції конституційного проек ту федералізації Російської імперії. Адже саме ця проблема виступила своєрід ною інтелектуальною спонукою і становила зміст засобів політичної діяльності М.Грушевського на початку ХХ ст.

Історіографічний дискурс проблеми знаходиться у площині відсутності спе ціального дослідження. Головним чином більшість студій мають уточнюючий ха рактер стосовно обраного автором напрямку вивчення. Тому в межах поста новки питання звернемо увагу лише на ті праці, які тою чи іншою мірою вис вітлюють аспекти федералізму у конституційному проекті М.Грушевського на початку ХХ ст. В історіографії виділяються праці, присвячені конституційно му проекту вченого1 та, власне, різноманітним аспектам його появи й впливу на український історичний процес.

У той час важливе місце посідало питання визначення ролі М.Грушевського, його впливу на російську ліберально демократичну думку, в котрій провідне міс це займала прогресивна інтелігенція, і революційний рух, який намагався залу чити до політичної боротьби всі соціальні групи та класи.

До основних ідеологічних пріоритетів російського “руху визволення”, кот рий активно виступав за модернізацію імперського самодержавства, не належала думка про децентралізацію на федералістських началах. Його провідники відсто ювали й прагнули реалізувати політичну трансформацію Росії у напрямку утвер дження монархічно конституційного устрою, з котрим пов’язували гарантування юридичної законності, громадянського рівноправ’я і вольностей. Революційний рух поставив своїм завданням проведення докорінної перебудови в житті держа ви шляхом впровадження соціалістичних моделей суспільного розвитку. Тим са мим не виключалася можливість федералістської трансформації держави.

Розгляд місця та ролі М.Грушевського у виробленні конституційного проек ту перебудови Росії потребує виявлення системи політичних уявлень і переко нань, аналіз мислиннєвих конструкцій, домінуючих соціальних мотивів поведін ки вченого, а також простеження, як вони співвідносилися з об’єктивними мате ріальними (меркантильними) бажаннями, зумовивши його відмову брати участь у революційній боротьбі. Зрозуміло, що людина, котра в житті проявляла риси поміркованого позитивіста, намагалася продукувати легітимні й прогресивні ідеї в контексті певних некризових подій.

У березні 1905 р. М.Грушевський прилучився до обговорення конституцій ного питання в середовищі “великоруської” інтелігенції. У цьому аспекті виділя ються дві ідеологічні іпостасі історика, які мали загальноросійську та українську характеристики. По перше, він виступав ліберальним реформатором, вимагаючи руйнації імперського самодержавства і підтримки запровадження громадянських свобод людини. По друге, саме тоді й значною мірою завдяки ініціативі М.Гру шевського “українське питання” стало в пресі предметом гострих дискусій та об говорення представниками різних політичних течій тогочасного суспільства. Ви являється високий рівень далекоглядності вченого, котрий проявився в умінні підмінити актуальну проблему конституційного переустрою на вирішення неак туального для імперської еліти “українського питання”, що, власне, своєю поста новкою могло загрожувати єдності й цілісності Російської держави. У той час, крім численних газетних публікацій, журнальних статей, окремими виданнями виходять публіцистичні твори М.Грушевського. “Взагалі для публічного роз’яс нення “українського питання” з демократичних позицій, мабуть, ніхто більше не зробив у Російській імперії, як М.Грушевський”, – відзначив В.Сарбей.

У період демократичної революції 1905–1907рр. було видано два збірника статей ученого: “Освобождение России и украинский вопрос” та “З біжучої хви лі. Статті і замітки на теми дня”, у котрих він із нових позицій подав власне ба чення вирішення національного питання в імперії на прикладі українського. У травні 1905 р.

М.Грушевський опублікував у “Літературно науковому вісник” статтю ”Конституційне питання і українство в Росії”. У своїй студії вчений спершу розглянув суспільно політичне становище в імперії, висловивши думку щодо важливості участі представників українського визвольного руху у відповід ній перебудові Росії. Автор навів ряд показових прикладів підтримки ініціатив українських представників на з’їздах журналістів та літераторів, делегатів земств, на яких було схвалено резолюцію про національно територіальну автоно мію. Досить вдалим виявляється авторський аналіз перспектив українського ру ху в процесі розв’язання актуальних проблем Російської імперії. М.Грушевський підкреслив надмірну пасивність української інтелігенції у політичній діяльності по забезпеченню національних прав народу. Недаремно він завершив статтю зверненням до подібних діячів” “Чим покриваєте ви перед сумлінням своїм, пе ред людьми, що вас окружають, свою пасивність, свою байдужість супроти сво єї суспільності, свого народу? Чим оправдаєте ви своє недбальство, свою упер тість у критичнім часі, коли земля горить під ногами й Україна може безповорот но бути полишеною при переустрою відносин Росії?”5. М.Грушевський далі в розвідці висвітлив свою позицію стосовно представ леного російськими лібералами конституційного проекту змін державного управ ління у Росії. Вказуючи на позитивність, власне, постановки питання щодо ре формування в імперії, вчений виділив ряд недоліків, котрі властиві проекту лі бералів, серед яких прихильність до державного централізму, нехтування націо нальним питанням, недостатнє врахування прав нацменшин, вимога збереження великих виборчих округів і двопалатного представництва. М.Грушевський рішу че засудив великоросійську позицію лідера російського ліберального руху П.Струве, котрий відкидав принцип самоврядування для України. Вчений водно час позитивно ставився до вимоги лібералів щодо створення уряду з виборних представників. У контексті розробки пропозицій російських опозиційних діячів М.Грушевський висував власний механізм організації влади, який мав ґрунтуватися Випуск ХІV на рівних правах, загальних можливостях, демократизмі для кожної національної меншини. Як наслідок, учений подав своє бачення децентралізації державної системи Росії. “Українці й всі інші недержавні народності повинні змагати до то го, щоб ся обласна самоуправа не була привілегією тільки декотрих національ ностей, але щоб на основі самоуправи національних територій була організована вся Росія, бо тільки децентралізація може забезпечити успішний економічний і культурний розвій провінцій і тільки організація самоуправи на національній під ставі, в територіях національних може знейтралізувати, звести до найменших розмірів національну боротьбу, зробивши національність тим, чим вона повинна бути, – підставою, ґрунтом економічного, культурного й політичного розвою.

Ретельний аналіз М.Грушевським можливостей українського національного руху та потреб російської передової еліти у контексті подій демократичної рево люції 1905–1907 рр. дозволив йому далі в своїй студії запропонувати проект на ціонально територіальної децентралізації Росії, котрий став основою федераліст ської ідеї вченого на початку ХХ ст. Природно, що головний акцент робився на використанні терміну “конституційний проект”, який мав на меті приховати реальні ідеї й зміст пропозицій М.Грушевського. Важливо також відмітити, що автор розширив тогочасне розуміння автономізму, доповнивши його гуманізмом, демократичною процедурою формування органів влади і принципом виборів. Та кий сенс проекту М.Грушевського суперечив самій природі існування імперської держави, котра поєднувала риси Заходу та Сходу.

Головним моментом в утворенні автономно федералістського устрою Росії вчений виділяв організацію виборчої системи. Він пропонував прямі вибори пе ренести в обласні сейми. Делегати цих останніх представлятимуть свій регіон у загальнодержавному парламенті, який буде формуватися на підставі непрямих виборів. Для забезпечення прозорості направлення депутатів М.Грушевський із метою попередження дискримінації національних меншин подав механізм об рання: одного депутата від чотирьох членів обласного сейму. До ”конституційно го проекту” автор додав важливий принцип організації влади у національно те риторіальній автономії, котрий полягав в утвердженні загального, рівного й таєм ного голосування. Усвідомлюючи себе представником інтелігенції та розуміючи її роль у політичній консолідації суспільства, вчений вважав за необхідне гаран тувати їй вищу норму представництва, людьми ”з вищим науковим чи культур ним цензом, які значною мірою стоять поза чисто класовими чи становими інте ресами: такі круги, не зв’язані чисто класовими інтересами, в Росії безперечно іс нують і своєю участю в парламентарнім житті можуть бути корисним, нейтраль ним, об’єктивним елементом супроти боротьби матеріальних і класових інтере сів. Автор вважав за потрібне, щоб інтелігенції було надано 25 відсотків загальної кількості сеймових мандатів.

У кінці статті М.Грушевський проаналізував діяльність місцевих урядів. Він стверджував, що адміністративно територіальний поділ на губернії не віддзерка лює соціально економічні, національні й культурні особливості регіонів9. Тому в межах функціонування виборчої системи та демократичних принципів організа ції влади вчений запропонував замінити губернський устрій на самоврядування на рівні повітів і волостей, що гарантуватиметься основними законодавчими актами держави.

Одним із пріоритетних аспектів трансформації Російської імперії у конститу ційну федерацію він вважав прийняття закону, котрий би регламентував статус “недержавних” мов та надав гарантії їх вільного розвитку.

Федералістський проект М.Грушевського початку ХХ ст. був ґрунтовним ін телектуальним внеском української інтелігенції в дискусію про політичну пере будову Російської імперії. Він став відповіддю на асиміляційну політику само    продолжение
 1 2 3 4 5 6    

Удобная ссылка:

Download essay for free
подобрать список литературы


Державницька думка в Україні в ХІХ - та на початку ХХ ст


Url of this page:
Essay Державницька думка в Україні в ХІХ - та на початку ХХ ст


Разместите кнопку на своём сайте:
Рефераты
go top


© coolreferat.com | написать письмо | правообладателям | читателям
При копировании материалов укажите ссылку.